Книжки | Реферати

Політична психологія

Головатий М. Ф. Навч. посіб. —К.: МАУП, 2001

« 2.1. Політична свідомість як психологічний феномен Зміст 2.3. Психологія масової свідомості та громадської думки »

2.2. Психологія політичного мислення


Мислення взагалі — це вища абстрактна форма пізнання об'єктив­ної реальності.

Політичне мислення пов'язане передусім з пізнанням реалій, що разом становлять політичне життя в усій його різноманітності. Інакше кажучи, політичне мислення — це опосередковане й узагальнене відображення людиною (політиком) політичних явищ і процесів об'єктивної дійсності в їх історичних, часових зв'язках і відносинах.

Як і будь-яке інше, політичне мислення щонайтісніше пов'язане з мо­вою — основним знаряддям формування та способом існування дум­ки (думок).

Мислення, розумова діяльність людини також органічно і нерозрив­но пов'язані з реальною соціальною практикою, яка є джерелом розу­мової діяльності.

Політичне мислення уможливлює наукове пізнання всього, що зу­мовлює політику, її існування, пізнання суті та особливостей політич­них явищ і процесів. Воно дає змогу не лише пізнавати, а й передбача­ти, прогнозувати розвиток політичних подій, сприяє формуванню осо­бистості, її навичок, здібностей, політичної культури.

Політичне мислення політика розвивається і формується під час без­посередньої активної пізнавальної діяльності, під впливом і на основі всього досягнутого людством у процесі його історичного розвитку.

У психології, політичній психології активно дискутуються питання щодо типу політичного мислення як певного способу використання індивідом інформації для отримання певних результатів. Дехто з учених підтримує погляд американського вченого Ш. Розенберга, який наголо­шує на існуванні трьох типів політичного мислення: послідовно-ситу­аційного, лінійного та систематизованого.

Послідовно-ситуаційне мислення акцентує увагу на тому, що по­літична реальність — це нібито певна послідовність та узгодженість подій, явищ, ситуацій. Людям (політикам) з таким типом мислення важ­ко абстрагуватися, узагальнювати, відшукувати певні аналогії.

Лінійне політичне мислення властиве тим, хто пов'язує певну по­літичну подію з якоюсь основою, а решту вважає похідними від першої. Таке мислення є досить аналітичним.

Систематизоване політичне мислення притаманне тим, хто вважає, що політика будується на системі певних взаємин, явищ, процесів, подій.

Політичному мисленню властиві практично такі самі розумові дії та операції, як і будь-якому іншому, зокрема аналіз, синтез, порівняння, узагальнення, абстрагування, класифікація, систематизація.

Те саме стосується і форм мислення, оскільки результати процесу мислення (думки), як відомо, існують у формі суджень, міркувань, умо­виводів і понять.

Окремо варто згадати індивідуальні особливості політичного мис­лення. Вони зумовлені характером життя людини-політика, особливос­тями діяльності, типом нервової діяльності, співвідношенням першої та другої сигнальних систем.

Коротко охарактеризуємо основні індивідуальні особливості мис­лення.

Самостійність мислення. Вона притаманна людям (у тому числі тим, хто займається політикою), які спроможні самостійно ставити перед собою і розв'язувати певні завдання без допомоги ззовні, інших людей. Такі люди досить активно й ефективно враховують і використовують крім власного досвід інших людей, творчо його опрацьовують, критично під­ходять до аналізу теорії та практики суспільного життя.

Критичність мислення. Люди з такою особливістю мислення не просто критично оцінюють усе, що знають, бачать, уміють і роблять вони самі та інші люди, вони не піддаються сліпо впливу думок, по­глядів, спонукань інших людей. Як правило, такі люди (політики) добре володіють мистецтвом визначення відмінності між "за" і "проти", прий­няття виважених рішень. І перша, і друга особливість мислення, як пра­вило, формується з набуттям людиною не лише знань, а й відповідно­го життєвого досвіду.

Глибина мислення. Ця особливість мислення властива людям (по­літикам), які вміють глибоко проникати в сутнісні особливості тих чи інших сентенцій, явищ, подій; відокремлювати основне від другорядно­го, стороннього; визначати причинно-наслідкові зв'язки та особливості розвитку суспільних явищ тощо.

Гнучкість мислення. Така особливість мислення не досить пошире­на. Вона властива тим, хто вміє швидко змінювати думки і потім, звільня­ючись від того, що вже закріпилося в них самих, у їхній свідомості в ре­зультаті життєвої практики. Такі політики, зокрема, швидко опановують різноманітні й особливо прогресивні політичні технології і досконало ними володіють. Уміння вибирати часто нетрадиційні, нестандартні при­йоми та засоби вирішення конкретних проблем допомагає таким по-


літикам успішно адаптуватися до конкретної ситуації, діяти раціонально та ефективно.

Широта мислення. Якщо людина (політик) спроможна охоплюва­ти широке коло питань, пов'язувати їх, виокремлювати основне і дру­горядне і після цього приймати альтернативно-оптимальні рішення, це означає, що вона мислить широко. Така якість найчастіше характерна для людей високоосвічених, ерудованих.

Швидкість мислення. Така якість притаманна людям (політикам), які вміють швидко розібратися у складних ситуаціях, приймаючи най­більш обмірковані, правильні, оптимальні рішення. Певною мірою швид­кість мислення залежить і від психологічного стану людини, рухливості її нервових процесів, однак здебільшого люди набувають такої якості в результаті ґрунтовного навчання, тренування розумової діяльності.

Творчість мислення. Ця якість особливо потрібна людині, що зай­мається духовною, творчою, політичною діяльністю, вона пов'язана на­самперед з умінням мислити нестандартно, оригінально, досконало во­лодіти знаннями і досвідом діяльності інших людей, приймати нестан­дартні рішення.

Зазначені індивідуальні особливості політичного мислення розвива­ються і вдосконалюються лише в процесі постійної розумової та практич­ної діяльності людини.

Будь-яка політична дія є результатом почуттєвого сприйняття, від­повідного осмислення конкретних ситуацій, явищ, вчинків найрізнома­нітніших суб'єктів політики.

Аналізуючи політичні події, явища, процеси, політик постійно пови­нен розглядати їх не лише у сутнісному стані, а й стосовно психології ок­ремих суб'єктів.

Синтезуючи політичні явища, політик ставить за мету визначити ло­гіку їх розвитку, спрогнозувати перебіг подій, усвідомити, кому і якою мірою ті чи інші дії потрібні й вигідні.

У політичному мисленні своєрідно виявляють себе абстрагування та конкретизація, оскільки будь-які дії мають бути перекладені на мову по­літики з огляду на політичні ідеї, цілі, погляди, позиції, інтереси.

Політичний аналіз передбачає, по-перше, вивчення взаємодії струк­тур, що діють у політиці, а по-друге — встановлення зв'язків і особ­ливостей, розвиток і використання яких можуть забезпечити найбіль­ший ефект у політиці.

Своєрідною функцією процесу політичного мислення є політич­на ідеалізація. Для ідеальних побудов, прогнозів у політиці потрібні

раціональні, виважені підстави, фундамент для таких прогнозів. За інших обставин політична ідеалізація є елементарним фантазуванням, прожек­терством.

Украй обережно політик має використовувати різноманітні аналогії у процесі політичного мислення, оскільки такий шлях пошуку істини, прий­няття політичного рішення спрощений. Аналогія не може бути достатнім аргументом при прийнятті політичного рішення, оскільки ідеально схо­жих політичних процесів практично не існує.

З огляду на те що в політичній діяльності досить поширеним є мо­делювання як розумове уявлення про щось більш-менш конкретне (про­грами партій, рухів, державні плани, економічні моделі тощо), то по­літичне моделювання досить предметне і широко застосовується.

Завершити розгляд проблем політичного мислення варто такими но­велами.

Певною мірою усі люди однакові. Це найпомітніше, якщо вони на­лежать до однієї раси, нації, культури. Однак між людьми є багато та­кого, що робить кожного неповторним, особливим. Це — особистісна неповторність. Будь-які спроби нівелювати людей, зводити до певного шаблону, стандарту завжди можуть призвести до трагедій сотень тисяч громадян. Підтвердженням цього є колишні тоталітарні системи кому­ністичного виховання, які завдали величезної шкоди насамперед звичай­ним людям, яких позбавляли особистісних рис, називаючи єдиною спільнотою — "радянським народом".

Концепцій особистості багато. Однак найчастіше психологи і психіат­ри використовують цей термін для позначення особливого стилю пове­дінки, що найпомітніше засвідчує особистість.

Індивідуальні відмінності людей найпомітніші в їх темпераменті, манері поведінки, спілкування. Ці відмінності істотно впливають на ха­рактер, особливості політичної, суспільно корисної діяльності. Саме тому в політиці широко використовують такі явища, як імідж, іміджмей-керство. Вони передбачають створення або довершення своєрідного портрета політика з метою зробити його більш яскравим, вигідним, по­мітним. За основу створення кращого іміджу політика беруть найбільш яскраві риси, відмінності або створюють їх штучно.

Кожна людина як особистість має певні потенціали розвитку. Най­важливішим є духовний потенціал як результат усієї життєдіяльності людини — її праці, пізнання, спілкування. Інакше кажучи, крім консти­туційно-психологічних передумов формування індивідуальності, які


людина певною мірою успадковує природно, генетично, існує більш суттєве, те, що напрацьовується переважно цілеспрямовано упродовж усього життя. Отже, неповторність, своєрідність людини — це поєднан­ня генетичної і розвинутої неповторності, а духовно-психологічний потенціал не є і не може бути статичним.

У процесі політичної діяльності, як і будь-якої іншої, і особливо ро­зумової, людина наштовхується на різноманітні соціально-психологічні бар'єри, намагається їх подолати. Насамперед це соціально-психо­логічні бар'єри діяльності та спілкування. Так, досягнення, набуття но­вих, більш ґрунтовних знань потребує твердості, цілеспрямованості, працелюбності, щоб примусити себе засвоїти нову, більш складну ін­формацію.

« 2.1. Політична свідомість як психологічний феномен Зміст 2.3. Психологія масової свідомості та громадської думки »