Книжки | Реферати

Реферат: Докази в цивільному процесі

ТАВРІЙСЬКИЙ ІСКІЙ ФАКУЛЬТЕТ

КАФЕДРА ЦИВІЛЬНОГО ПРОЦЕСУ

Курсова робота N1

ПО ГРОМАДЯНСЬКОГО ПРОЦЕСУ

ТЕМА: ДОКАЗИ У ЦИВІЛЬНОМУ

ПРОЦЕСІ

Тема: ДОКАЗИ У ЦИВІЛЬНОМУ

ПЛАН

ВСТУП


Розділ I. Судові докази

1.1 Поняття судових доказів

1.2 Класифікація судових доказів

1.3 Судове доказування і його суб'єкти

1.4 Предмет доказування


Розділ II. Доказування в цивільному процесі

2.1 Загальні правила доказування

2.3 Процес доказування

2.4 Засоби доказування

ВИСНОВОК

СПИСОК Вивчення літератури

ВСТУП

На відміну від інших соціальних ідей і політичних орієнтаційдемократична правова держава при верховенство правового закону іпріоритет прав людини і громадянина практично сприйнято суспільством якмайбутнє державного устрою України. Рішення цієї задачі пов'язано нетільки зі створенням сучасного законодавства, забезпеченням законностідіяльності держави та її органів, муніципальної системи ігромадських формувань, надійної, швидкої і справедливої юстиції,незалежного правосуддя, але з подоланням досягла небезпечних межправового нігілізму, що знаходиться нині на межі свавілля в усіх сферахдержавного і суспільного життя, і, головне, формування високогорівня правової культури суспільства і кожної людини.

Необхідною умовою розвитку цих процесів є їх правовесупровід і забезпечення державою - єдиною на територіїкраїни політичної організації, що здійснює суверенітет, джерелоякого - народ України. Але держава і право мають не тількиінструментальне значення і "самостійну цінність. Одночасно цеправо жити цивілізованої життям і засіб забезпечити людинівідповідні свободи ". До цієї мети суспільство прийде тільки черезпідвищення відповідальності, покладеної "на інститути державноївлади ", рішучі дії з економічного, політичного ісоціального реформування, створення якісної "правової бази длятаких дій ".

Це потребує високопрофесійного складу юристів і достатньоюправової грамотності державних службовців та інших осіб, зайнятихюридичною діяльністю. Громадська корисність і престижність цієїдіяльності значно зростає в період революційних перетворень,соціальної конструкції суспільства, його нових економічних і політичнихорієнтацій.

Професіоналізм юриста полягає в його знанні та вмінніорієнтуватися в різних галузях права. Цивільне право займаєпровідне місце серед інших галузей права, так як у повсякденному життіміж фізичними і юридичними особами та просто в побуті міжгромадянами виникають відносини так чи інакше пов'язані з питаннямицивільного права і будь-який юрист зобов'язаний знати як за законом дозволятисуперечки виникають при цих відносинах. Але знання матеріального права (вданому випадку громадянського) ще само по собі нічого не вирішує, так якнеобхідно знати і в точності виплнять закон застосування цього матеріальногоправа. Застосування в житті матеріального закону - цивільного правапороджує самостійну правову науку - ЦИВІЛЬНИЙ ПРОЦЕС. Важливістьїї глибокого пізнання переоцінити важко, тому що порушення в ході процесузастосування цивільного закону може звести нанівець зусилля всіх учасниківправовідносин, дозволяються в тій чи іншій ситуації.

Пропонована робота являє собою дослідження деякихпроблем загальної теорії доказування у цивільному процесі, тобто практичноїдіяльності суду по встановленню істини.

При написанні роботи використовувалося чинне законодавство,література з цивільного права і цивільного процесу, спеціальнілітературні джерела, що відносяться до певних розділів теоріїдоказування та інших наук, досягнення яких використовуються при доведеннів ході цивільного судочинства.

Розділ I. СУДОВІ ДОКАЗИ

1.1 Поняття судових доказів

Здійснення правосуддя полягає в застосуванні судом закону довстановленими у ході судового розгляду фактичним обставинам.
Перед тим, як здійснити акт застосування права, потрібно знати, що виявлені всуді обставини повністю відповідають дійсності. Якзабезпечити таке пізнання? Явища, події, які відбуваються в даниймомент або мають триваючий характер, можна, звичайно, завжди пізнатибезпосередньо. Так досліджуються, наприклад, фізичні, фізіологічні абохімічні процеси, відповідні явища чи факти. Є, проте, цілийряд галузей людської діяльності, де, як правило, необхіднопізнати події, які мали місце в минулому. Саме з такими об'єктамимають справу археологія, історія. Пізнання минулих явищ - основне завданнясуду.

Безпосереднє сприйняття явища складом суду - дуже рідкіснийвипадок. Знайомство з особистістю сторін, місцевий огляд - осьнечисленні приклади такого безпосереднього пізнання. У переважнійбільшості випадків суду доводиться пізнавати необхідні для нього факти іявища дійсності не прямо, а опосередковано, за допомогоюдоказів. Доказування в суді представляє собою, таким чином, спосібопосередкованого пізнання, коли суд робить висновок про існування абонеіснування фактів, що мають значення для справи, на підставі іншихфактів, отримуючи відомості про які підлягають встановленню факти звідповідних джерел.

У повсякденному житті люди постійно змушені вдаватися доопосередкованого пізнання і використання доказів: в науці і техніці,у сфері державної діяльності, у домашньому побуті. Особливу рольдокази грають у діяльності правозастосовних органів. Суд,арбітражний суд, адміністративні органи - всі вони використовуютьдокази. Оскільки ці докази є засобомвстановлення юридичних фактів та обставин і оскільки сфера їхзастосування пов'язана з діяльністю юрисдикційних органів, вони можуть бутиназвані юридичними доказами. Використовувані в суді юридичнідокази називаються судовими. Це обумовлено тим, що кінцевоюметою представлення та використання доказів є формування наїх основі внутрішнього суддівського переконання, яке визначає змістбудь-якого акту правосуддя. Збирання, дослідження та оцінка доказіввідбуваються в спеціальній процесуальній формі, властивій саме діяльностісудових органів.

Що ж таке судові докази? Закон встановлює, щодоказами у цивільних справах є будь-які фактичні дані, наоснові яких у визначеному законом порядку суд встановлює наявність абовідсутність обставин, що обгрунтовують вимоги і заперечення сторін, іінших обставини, що мають значення для правильного вирішення справи (ст.
27 ГПК України). У цій же статті вказується, що фактичні данівстановлюються поясненнями сторін і тетьіх осіб, показаннями свідків,письмовими і речовими доказами, висновками експертів. Отже,докази - це будь-які фактичні дані, тобто факти об'єктивноїдіяльності, а також відомості про них. Факт перебування особи в певнийчас в одній місцевості доводить неможливість особистого вчинення нимбудь-яких дій в цей же час в іншій місцевості (алібі).

З знання про існування одного факту можна зробити висновок проіснування чи неіснування іншого факту або інших фактів. Всясудова діяльність спрямована на те, щоб з'ясувати фактичну сторонусправи, тобто порівняти та проаналізувати співвідношення між однимивідомими суду фактами та іншими фактами, що підлягають встановленню.

Разом з тим факти об'єктивної дійсності відбуваються за межамипроцесу у справі і тому покликати їх можна тільки за допомогою відомостей профактах. Для того щоб встановити, наприклад, алібі, потрібно мати відомості проте, де знаходилося відповідна особа в момент здійсненняправопорушення, чим займалося і які обставини виключали можливістьйого присутності в іншому місці.

Доказами закон називає будь-які фактичні дані, тобто будь-якіфакти і відомості про них, які виявилися втягнутими в орбіту судовогодослідження. У разі виявлення обставин, що мають значення для справи, судуможе зіткнутися з різними фактичними даними. Сторона,наприклад, може послатися на факт погашення боргу, підтверджуючи йоговідповідною розпискою, проте в ході розгляду справи буде встановленофакт фальсифікації розписки. У справі про відшкодування шкоди можуть бути даніпоказання свідків, які після перевірки виявилися недостовірнимиабо навіть свідомо помилковими. Відомості про негативну оцінку особистостісторони можуть бути спростовані відомостями, що позитивно характеризуютьособистість, і т.д. У всіх цих випадках будь-які факти і будь-які відомості про них,як відповідають дійсності, так і не підтвердилися післяпроведеної перевірки, відіграють роль судових доказів. У літературііноді стверджують, що фактичні дані є доказами лише втому випадку, якщо вони знаходяться ав зв'язку з шуканими фактами і єдостовірними [1] .. Це невірно, тому що питання про наявність або відсутністьзв'язку між доказом і шуканим фактом, тобто питання про достовірністьдокази, може бути остаточно вирішено лише після завершенняпроцесу доказування. Якщо доказом вважати тільки те, що
"Доводить", те, що вірогідно, проблема збирання, дослідження та оцінкидокази взагалі знімається, тому що досліджувати і оцінювати можнатільки те, що вимагає оцінки, "достовірне" доказ нічогооцінювати - воно вже визнано таким.

Фактичні дані встановлюються за допомогою передбачених закономкоштів: пояснень сторін і тетьіх осіб, показань свідків, письмових іречових доказів, висновків експертів. Засоби доказуваннятісно пов'язані з фактичними даними. Саме засоби доказування єджерелами отримання відомостей про ті факти, які необхідно встановитиу справі. Це дає підставу вважати, що самі засоби доказування поряд зфактичними даними грають роль судових доказів. Не випадково ізакон застосовує до засобів доказування термін "докази" (письмовідокази, речові докази). Звичайно, між фактичнимиданими і засобами доказування є відмінності: фактичні даніє змістом судового доказу, а засоби доказування - йогоформою. Нерозривний зв'язок форми і змісту докази означає, що вбудь-якому засобі доказування повинні міститися фактичні дані, а, зіншого боку, фактичні дані можуть бути отримані судом тільки здопомогою встановлених законом засобів доказування. Засоби доказування, немістять відомості про факти або містять відомості, отримані не звстановлених у законі джерел, доказового значення не мають.

Судові докази використовуються в суді у визначеному закономпорядку, тобто в процесуальній формі. Звичайно, доведення в науковій сферіабо використання доказів в позасудових органах теж відбуваєтьсявпорядковано. Однак це не той процесуальний порядок, який застосовуєтьсяв ході доказування у суді. Цивільно-процесуальна форма використаннясудових доказів полягає в тому, що, по-перше, як засобидоказування можуть використовуватися тільки такі джерела, якіпередбачені ГПК, по-друге, докази виявляються, фіксуються,збираються, використовуються у порядку, який детально регламентованийзаконом і являє собою єдину систему взаємопов'язаних вимог відмоменту виявлення докази до його оцінки. Свідчення свідків,наприклад, можуть використовуватися в профспілкових комітетах, органах опікипіклування та інших органах. Однак судовим доказомпоказання свідків стають тільки в суді. Там воно виявляється успеціальній процесуальній формі (ст.143 ЦПК України), свідок викликаєтьсядо суду в особливому порядку (ст.90 ЦПК України), він відповідає за відмову відпоказань і задачу завідомо неправдивих показань (ст.41ГПК України) ввідповідності зі зробленим судом попередженням (ст.182 ЦПК України), вособливому порядку відбувається допит свідка (ст. 168, 182 та ін ЦПК України)і т.д. Також свідкові відповідно до ст. 63 Конституції Українироз'яснюється, що особа не несе відповідальності за відмову від дачі показаньщодо себе чи близьких родичів, коло яких визначаєтьсязаконом.

Необхідно мати на увазі, що докази, отримані з порушеннямзакону, не мають юридичної сили і не можуть бути покладені в основу рішеннясуду.

Отже, судовими доказами є всі фактичні дані
(факти, відомості про факти), а також засоби доказування, які впередбачених законом процесуальних формах використовуються в суді длявсебічного і повного дослідження обставин і винесення законного ісправедливого рішення.

1.2 Класифікація судових доказів

Оскільки запропоноване вище визначення охоплює різнорідні явища
(факти, відомості про факти, засобів доказування), оскільки класифікаціядоказів може здійснюватися з кількох підстав або ознаками.
Так, наприклад, доказового факти класифікуються за однимознакою, а засоби доказування за іншими. Класифікуючи докази,ми упорядковуємо і полегшуємо з аналіз, звертаємо увагу на осбенностідослідження та оцінки доказів у залежності від того місця, якевони зайняли в класифікаційної системи. Це має як теоретичне, так івелике практичне значення.

Класифікація доказову фактів. Єдиним способомкласифікації доказову фактів є їх розмежування захарактеру зв'язку з шуканим фактом на прямі і непрямі. Як ми встановили,доказами є перш за все самі факти об'єктивноїдійсності. Між тими фактами, які суд вже встановив, і тими,які потрібно ще встановити, існують певні зв'язки. В однихвипадках зв'язку мають однозначний характер, і тоді ми маємо справу з прямимдоказом. В інших випадках характер зв'язку багатозначний, і томудоказ є непрямим. Якщо у справі про устновленіі батьківствавідповідач посилається на те, що він протягом пролутора років з матір'ю дитини,факт його відсутності є прямим доказом виключення батьківства.
Між цими фактами може бути лише один зв'язок, і вона носить негативнийхарактер: один факт виключає іншого.

У справі про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеноїнебезпеки (ст. 450 ЦК України) під керуванням гр-на К., суд встановив,що: а) потерпілий у момент заподіяння шкоди перебував у станісп'яніння; б) наїзд на потерпілого стався поза зоною пішохідногопереходу, на проїжджій частині дороги, захищеної від пішохідної доріжкиспеціальним чагарником; в) в результаті різкого гальмування, початоговодієм, сталося зіткнення декількох машин. [2] Кожен із зазначенихфактів сам по собі не підтверджує вини самого потерпілого, але всукупності вони дають підстави для висновку про наявність грубої недбалості вйого діях і, отже, про відсутність провини в заподіювача. Знаведеного прикладу видно, що використання непрямих доказівобумовлено необхідністю використання декількох фактів, що утворюютьзамкнуту ланцюг. Але не завжди вдається створити подібну ланцюг і зробити висновокпро існування шуканого факту. Тоді непрямий доказ може матизначення для суду в якості орієнтира, що направляє увагу суду нанедосліджений ділянку справи. Будь-який доказательственной факт, що грає рольяк прямого, так і непрямого докази, повинен бути достовірновстановлений судом. Однак якщо достовірність прямого доказуобумовлює і достовірність шуканого факту, з яким прямедоказ знаходиться в однозначній зв'язку, достовірність непрямогодокази прямо не забезпечує достовірності шуканого факту, длявизнання достовірності якого необхідна ланцюг (система) кількохнепрямих доказів. І в цьому відмінність прямих доказів віднепрямих, що вимагає від суду підвищеної уваги до збирання,дослідження та оцінкиі непрямих доказів.

Класифікація відомостей про факти і засобів доказування. Оскількивідомості про факти є змістом доказу, а засобидоведення їх формою, класифікація може бути застосовна і до тих, і доіншим.

За джерела вони поділяються на особисті і речові. Під джереломрозуміється певний об'єкт або суб'єкт, на якому або у свідомостіякого знайшли відображення різні факти, що мають значення для справи. Урезультаті в одному випадку джерелом інформації є людина, в іншому --предмет, річ. Особисті докази діляться на дві групи: а) поясненнясторін і третіх осіб; б) показання свідків. Речові докази
(в широкому сенсі) поділяються на а) письмові докази і б)речові докази. Особливе місце займають висновки експертів,які можна розглядати як змішаного виду доказів:джерелом відомостей, що містяться у висновку, є особа (експерт),сам же висновок грунтується на дослідженні підданих експертизу речей,предметів, фізичних і хімічних процесів і т.д. Розмежуваннядоказів за джерелом має велике значення з точки зору методикиїх процесуального оформлення, дослідження та оцінки.

За способом утворення докази поділяються на первинні іпохідні. Відомості про факти, які знайшли оформлення в одному із засобівдоказування (в показаннях свідків, письмових або речовихдоказах і т.д.), утворюються в результаті відображення якого-небудьявища чи обставини у свідомості людини або шляхом відображення навідповідному неживий предмет. Це початковий етапосвіти доказів. Залишивши слід на предметі або у свідомості особи,факт об'єктивної дійсності може знайти подальше похідневідображення. Особа, яка безпосередньо сприйняло факт, може розповісти про ньогоіншим особам, очевидець якої-небудь події може записати свої враженняв щоденнику, викласти в листі. Предмет, на якому залишені сліди, можебути сфотографований, знятий на кіноплівку і т.д. У первиннихдоказів є безперечні переваги в порівнянні з похідними.
Первісне доказ завжди виникає з першоджерела. Це --справжній документ (текст договору, свідоцтво про народження, шлюб,смерті, квитанція про здачу речей на зберігання і т.д.), показання свідка -очевидця, сам спірний предмет і т.д. Похідна доказ виникаєна базі початкового, воно теж може бути достовірним, але до його оцінкоюсуд повинен підходити з обережністю. Показання свідка-очевидця можнаперевірити, уточнити, ці ж відомості, викладені свідком у листіабо в щоденнику, іноді перевірити ще взагалі не можна (у випадку смертісвідка). Копія документа, фотознімок предмета, свідоцтво по слуху тат.д., звичайно можуть використовуватися в суді, але в кожному випадку вимагаютьособливо ретельної перевірки.

1.3 Судове доказування і його суб'єкти

Судове доведення є найважливішою частиною судової діяльності,дозволяє суду здійснити застосування права до достовірно встановленимфактичним обставинам.

Поняття доказування. Використання в судовому процесі доказівявляє собою складний процес, в якому тісно переплітаються явищачисто логічного та цивільно-процесуального порядку. Всяке доведенняявляє собою розумову, розумову діяльність, та судовийдоведення не є тут винятком. Разом з тим доказування в судіспирається не тільки на закони логіки, але регулюється і процесуальниминормами, детально регламентують весь процес доказательственнойдіяльності. Закон визначає, хто повинен займатися доказування, щонеобхідно доводити, якими засобами це робити і т.д. У літературііноді робилися спроби звести доведення або лише до розумової,або, навпаки, тільки до процесуальної діяльності. Це невірно. Судоведоведення - одночасно і процесуальна, і логічна діяльність.
Процесуальна діяльність повинна бути буквально пронизана логікоюмислення, у свою чергу розумова діяльність у ході судовогодоказування повинна здійснюватися в рамках строгої процесуальної форми.
Зміст діяльності по доведенню визначається декількома завданнями,які стоять перед судом та особами, які беруть участь у справі. Перша з нихполягає в тому, щоб виявити, зібрати, а в необхідних випадкахзафіксувати докази. Друга - дослідження доказів, третє --їх оцінка. Завдання виявлення і збирання доказів стосується головнимчином осіб, що беруть участь у справі, хоча суд теж наділений певнимиправами (ст.30 ЦПК України). Дослідження доказів здійснюєтьсясудом разом з особами, які беруть участь у справі. Оцінка доказів відноситьсявиключно до компетенції суду (ст. 62 ГПК). У той же час необхідновідзначити тісний зв'язок усіх сторін діяльності по доведенню. Такимчином, судове доказування - це діяльність суду та осіб, що беруть участь всправі, по виявленню, збиранню, дослідженню й оцінці доказів,спрямована на встановлення фактів і обставин, що мають значення длясправи.

Суб'єкти доказування. Свого часу стверджувалося, що "суд єосновним суб'єктом доказування "[3]. Це відповідало чинному в тойчас закону, який зобов'язував суд брати активну участь у доказательственнойдіяльності (ст.30 ЦПК України в ред. 1964 р.). Після внесення змін дост. 15, 30 ГПК України [4] стало очевидним, що законодавець вважаєосновними суб'єктами доказування сторони та інших осіб беруть участь у справі,звільняючи суд від імперативної обов'язки "вживатиме всіх передбаченихзаконом заходів для всебічного, повного і об'єктивного виявленнядійсних обставин справи "(ст. 15 ГПК України-стара редакція).

Можна сказати, що основними суб'єктами доказування є особищо беруть участь у справі. Сторони, треті особи, заявники, заінтересовані особиактивно беруть участь як у збиранні, так і у дослідженні доказів.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилаєтьсяяк на підставу своїх вимог і заперечень (ст. 30 ГПК України). Цеправило поширюється на осіб, які беруть участь у справах окремого провадження іу справах, що виникають з адміністративних правопорушень. Ненаданняцими особами доказів може спричинити для них несприятливінаслідки. Прокурор і органи державного управління мають правоподавати докази і брати участь у дослідженні. У своємуукладанні вони повинні проаналізувати зібрані по справі докази. Увипадках порушення справи їх головне завдання полягає в тому, щоб зібрати іпредставити до суду необхідні докази, а потім взяти участь у їхдослідженні. Судові представники (ст. 11 - 117 ЦПК України) такожє суб'єктами доказування, вони представляють докази і активноберуть участь в їх дослідженні.

Таким чином суб'єкти доказування в частині збирання та дослідження --це сторони та інші, які беруть участь в справі особи, а в частині оцінкидоказів - суд, який оцінює докази за внутрішнімпереконанням, що грунтується на неупередженому, всебічному і повномурозгляді доказів в їх сукупності (ст. 62 ГПК України, вредакції 1995 р.)

1.4 Предмет доказування

Ми встановили, хто і за допомогою яких коштів має здійснюватидоведення. Тепер необхідно розглянути питання про те, що повинно бутидоведено, тобто визначити предмет доказування. Закон встановлює, щодоказуванню підлягають обставини, що обгрунтовують вимоги і запереченнясторін, а також інші обставини, що мають значення для справи (ст. 1 ст.
27 ГПК України). Слід зазначити, що предмет доказування включає в себескладну сукупність різних факторів і обставин. Перш за всепредмет доказування визначається юридичними фактами, що лежать в основіпозову або в підставі заперечень по ньому. Таким чином, предметдоказування у цих випадках "зорієнтований" на норму матеріального права.
Наприклад, особа, яка пред'явила позов про відшкодування шкоди, заподіяної здоров'юмає довести, що йому дійсно завдано каліцтво або іншеушкодження здоров'я; в результаті цього пошкодження він втратив заробіток
(доход), який вона мала або виразно міг мати; потерпілий бувзмушений понести додаткові витрати на лікування, додаткове харчування,придбання ліків, протезування, сторонній догляд, санітарно -курортне лікування, придбання спеціальних транспортних засобів і т.д.

За віндикаційним позовом позивач повинен довести факти, що підтверджуютьправо власності або право законного володіння, які підтверджують, щомайно вибуло з володіння позивача поза його волею і т.д. Закон інодіпрямо перераховує ті юридичні факти, які для відповідача можуть з'явитисяпідставою його заперечень. Власник джерела підвищеної небезпеки можепосилатися на непереборну силу або умисел потерпілого (ст. 450 ГК
України), а в окремих випадках - на грубу необережність самогопотерпілого (ст. 454 ЦК України).

Таким чином, предмет доказування визначається змістом позовнихвимог і заперечень сторін. Проте цим не вичерпується предметдоказування, оскільки закон прямо вказує на необхідність встановленнякрім підстав вимог і заперечень сторін та інших обставин,що мають значення для справи. Що це за обставини? По-перше, самісторони не завжди в змозі правильно визначити підставу своїхвимог або заперечень і послатися на всі необхідні факти. У такомувипадку ініціативу у визначенні предмета доказування може проявити суд, вінможе включити до предмету доказування і такі факти, на які сторони непосилаються. По-друге, до предмету доказування включаються не тількиюридичні факти матеріально-правового характеру, але і фактипроцесуальні. Так, за деякими справах позивач повинен довести фактдотримання претензійної порядку. У випадку заяви процесуальногоклопотання (про відвід, про припинення виробництва, про залишеннязаяви без розгляду і т.д.) особа, яка бере участь у справі, повиннодовести ті обставини, на які вона посилається як на підставі своїхпроцесуальних вимог. По-третє, в предмет доказування входять ідоказову факти, тобто такі фактичні обставини, яківикористовуються в суді для встановлення шуканих фактів, хоча самі по собі ціобставини будь-яких матеріально-правових наслідків не тягнуть.

Питання про те, чи входять процесуальні факти до предмету доказування,є спірним. Деякі автори вважають, що до предмету доказуваннявходять тільки юридичні факти матеріально-правового характеру. Викладенанами точка зору в останні роки знаходить все більше прихильників.
Необхідно мати на увазі, що у зв'язку з поділом громадянськогосудочинства на три види доказування у непозовного виробництвахвизначається ст. 247 ЦПК України, яка прямо зобов'язує суд з'ясуватифакти, пов'язані з правильністю і законністю дій адміністративногооргану. Суд, зокрема, повинен перевірити: чи проводиться стягнення напідставі закону та уповноваженим на те органом або посадовою особою; бувЧи дотриманий встановлений порядок притягнення особи, до якої пред'явленовимога, до виконання покладеної на нього обов'язки; здійснивоштрафований порушення і чи винен він у вчиненні цього порушення, нечи перевищує накладений штраф встановлений граничний розмір; чи врахованопри визначенні розміру штрафу тяжкість вчиненого проступку, особавинного та його майнове становище і т.д.

Особливої виробництві предмет доказування визначається підставамивимог заявника і підставами заперечень зацікавлених осіб, якщовони були ними зроблені. Так, наприклад, заявник у справі спадщини, повинендовести, що а) він перебував на утриманні спадкодавця; б) зміст булоповним; в) зміст продовжувалося не менше одного року до смертіспадкодавця; г) утриманець є недієздатною особою (ст. 531 ГК
України). У справах про встановлення деяких юридичних фактів (наприклад,факту реєстрації народження, смерті і т.д.) довести факти, що підтверджуютьнеможливість отримання належних документів або неможливістьвідновлення втрачених документів (ст. 274 ЦПК України). У свою чергу,зацікавлені особи, залучені до справи окремого провадження, можутьдоводити факти, покладені в основу їх заперечень. Так, наприклад, у справі про визнання особи недієздатною внаслідок душевної хвороби або недоумствагромадянин, про визнання недієздатним якого розглядається справа, можедоводити, що, незважаючи на наявність душевної хвороби, її характер незаважає йому приймати значення своїх дій і керувати ними, зокрема,працювати за фахом.

Таким чином, враховуючи всі види цивільного судочинствапроцесу, а також характер всіх підлягають встановленню обставин,предмет доказування слід визначити як сукупність фактів,встановлення яких забезпечує правильне, законне і обгрунтованерішення цивільної справи. Правильне визначення предмета доказування,тобто кола тих фактів і обставин, які потрібно встановити у справі,має велике практичне значення для швидкого і правильного вирішеннясправи. Формування предмета доказування починається вже в стадії порушеннясправи, продовжується в ході підготовки справи і остаточно відбувається встадії судового розгляду. Сторони та інші особи, які беруть участь усправі, можуть розширити або звужувати коло фактів, що входять в предметдоказування, в залежності від зміни характеру своїх інтересів
(зміна підстави або предмета позову, визнання або відмову від позову,мирову угоду і т.д.). У касаційній і наглядовій інстанціях предметдоказування може бути розширений за рахунок представлення зацікавленимиособами додаткових матеріалів.

Деякі факти не входять до предмету доказування, хоча без їхвстановлення неможливо правильне вирішення справи. З цього випливає, щопредмет судового пізнання не збігається з предметом доказування. У предметсудового пізнання входять і такі факти, які доводити не потрібно абов силу їх загальновідомості, або в силу преюдиція. Загальновідомого фактувизначається судом (ч. 1 ст. 32 ГПК України). У ході розгляду справи судвирішує, чи можна визнати факт загальновідомим, і якщо визнає його таким,то не вимагає від сторін або інших осіб, що посилаються на цей факт,представлення доказів у його підтвердження. Поширених знань профакті, та й значимість самого факту можуть бути різними. Факти, пов'язаніз подіями світової історії, (дати початку та кінця Великої Вітчизняноївійни, дата першого польоту людини в космос і т.д.), відоміповсюдно. Слід, однак, враховувати, що з плином часу подіївідомого роду втрачають якість загальновідомості. Не все залишається впам'яті назавжди. Так, наприкінці 40-х і на початку 60-х років були загальновідомігрошові реформи, але в даний час це відомо далеко не всім, і вразі потреби відповідні факти повинні бути встановлені здопомогою доказів. Іноді загальновідомість факту взагалі не носитьповсюдного характеру, вона локально, обмежена певною місцевістю.
Було б неправильним вимагати від зацікавлених осіб обов'язковогоподання доказів на підтвердження таких фактів, оскільки їхпопулярність обмежена. Факт повені, землетруси, лісової пожежі абоіншого стихійного лиха може бути досить відомий саме в даніймісцевості, і суд може визнати подібні факти не потребуютьдоведенні в силу їх загальновідомості, зробивши відповідне посилання на цев судовому рішенні.

преюдиція (вирішеним) виключає з предмета доказування факти,які вже були встановлені в іншій справі і закріплені набрализаконної сили судовими постановами. Взаємної преюдиція пов'язані рішеннясуду з однієї цивільної справи і рішення суду по іншій справі, рішеннясуду у цивільній справі та вирок у кримінальній справі, вирок суду закримінальній справі і рішення у цивільній справі, Так, факти, встановленінабрав законної сили рішенням суду з однієї цивільної справи, недоводяться при розгляді інших цивільних справ, в якихберуть участь ті ж особи (ч.2 ст. 32 ГПК України).

При пред?? леніі регресивного позову до безпосереднього заподіювачашкоди (шофера) власник джерела підвищеної небезпеки (автопідприємство) неповинен повторно доводити факт заподіяння шкоди потерпілому, якщо цейфакт був встановлений при розгляді основного позову і зафіксовано урішенні по справі, яке набуло чинності. Закон надає правозацікавленої особи оскаржувати встановлений набрало законної силирішенням факт, якщо ця особа не залучалося судом до участі у справі. Так,наприклад, продавець, не залучений до участі у справі про віндикації проданоїречі у покупця, має право оспорювати факти, пов'язані з правильністюведення справи покупцем. Зацікавлена особа, що не залучені до участіу справі про встановлення юридичного факту (ст. 273 ЦПК України), можевстановлений факт оспорювати в іншому процесі, якщо такий виникає длявирішення спору про право в порядку позовного провадження. Саме томуч.2 ст. 32 ГПК України наголошує, що преюдиція поширюється лише натих осіб, які брали участь в первинному справі.

який вступив у законну силу вирок суду у кримінальній справі обов'язковийдля суду, який розглядає справу про цивільно-правові наслідки дійособи, щодо якої відбувся вирок, лише з питань про те,чи мали місце дії та чи вчинені вони цією особою. Законпідкреслює, що преюдиція вироку у кримінальній справі поширюєтьсяна цивільно-правові наслідки дій особи, щодо якоївідбувся вирок. На інших осіб преюдиція фактів, встановлених увироку не поширюється. Так факти, встановлені вироком покримінальній справі про вбивство, не підлягають вторинному встановлення прирозгляді цивільної справи про відшкодування збитків у зв'язку з втратоюгодувальника.

преюдиція вироку обмежується лише двома фактами: "чи мали місцедії "і" чи вчинені вони даною особою ". Всі інші факти,встановлені вироки, у тому числі і питання про відповідальність особи,преюдиціальне значення не мають. Тому, якщо особа звільнена відвідбування кримінального покарання через акту амністії, ця обставина невиключає розгляд у порядку цивільного судочинства питання пройого цивільно-правової відповідальності. Одночасно має місце преюдиціясудового рішення по відношенню до кримінальної справи. Що набрали законноїчинності рішення, визначення або постанова суду у цивільній справіобов'язкова для суду, прокурора, слідчого і особи, яка провадить дізнанняпри провадженні у кримінальній справі, тільки з питання про те, було чиподія або дія, але не щодо винності обвинуваченого. Так,наприклад, при розгляді цивільної справи про відшкодування шкоди,завданої джерелом підвищеної небезпеки (ст. 450 ЦК України),встановлені судом факти дорожньо-транспортної пригоди та управліннятранспортним засобом у момент події відповідачем, не повинні вдругедоводитися при розгляді кримінальної справи, порушеної противідповідач

розмістити на Facebook розмістити в Twitter розмістити на ВКонтакте.ру