Книжки | Реферати

Реферат: Докази в цивільному процесі

ЗМІСТ.

Введення. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
. . . . . . . . . . . cтр. 2
Розділ I. Цивільний процес. Загальні поняття. . . . . . . . . стор 4

1.1. Поняття цивільного процесу. . . . . . . . . . . . . . . стор
4

1.2. Судове доказування. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
. . стор 6

1.3. Засоби доказування. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
. стор 11

Розділ II. Докази в цивільному процесі. . . . . . . стор 19

2.1. Поняття доказів. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
. стор 19

2.2. Класифікація доказів. . . . . . . . . . . . . . . . стор
20

2.3. Забезпечення доказів. . . . . . . . . . . . . . . . . . .стор 22

2.4. Процес доказування. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
. стор 24

Висновок. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
. . . . . . . . . стор 32
Використана література. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
. . . стор 37

ВСТУП.

Проведена в 90-х року в Росії правова реформа не могла неторкнутися і судову діяльність. Основу реформи в областісудочинства становить посилення судової влади. Розширення судовоїсистеми призводить до зміцнення судової влади, поступово зайняларівноправне місце поряд із законодавчою і виконавчою владою.

Здійснення правосуддя у цивільних справах (цивільний процес)також є проявом судової влади. Цивільне право займаєпровідне місце серед інших галузей права. У повсякденному житті міжфізичними та юридичними особами і просто в житті між громадянамивиникають відносини, так чи інакше пов'язані з питаннями цивільногоправа.

Створення правової держави пов'язано не тільки зі створеннямсучасного законодавства, забезпеченням законності діяльностідержави та її органів, надійної і справедливої юстиції, незалежногоправосуддя, але з подоланням досягла небезпечних меж правовогонігілізму, що знаходиться нині на межі свавілля в усіх сферахдержавного і суспільного життя, і, головне, формування високогорівня правової культури суспільства і кожної людини [1].

Це потребує високопрофесійного складу юристів і достатньоюправової грамотності державних службовців та інших осіб, зайнятихюридичною діяльністю.

Однак знання матеріального права (в даному випадку громадянського) щесаме по собі нічого не вирішує, тому що необхідно знати і в точностівиплнять закон застосування цього матеріального права.

Громадське корисність професіоналізму у сфері цивільнихвідносин значно зростає в період революційних перетворень,соціальної реконструкції суспільства.

Застосування в житті матеріального закону - цивільного правапороджує самостійну правову науку - цивільний процес. Важливість їїглибокого пізнання переоцінити важко, тому що порушення в ході процесузастосування цивільного закону може звести нанівець зусилля всіх учасниківправовідносин, дозволяються в тій чи іншій ситуації.

Дана робота являє собою дослідження питання доказів ізагальної теорії доказування у цивільному процесі.

При написанні роботи використовувалося чинне законодавство,література з цивільного права і цивільного процесу, спеціальнілітературні джерела.
Розділ I. Цивільний процес. Основні поняття.

1. Поняття цивільного процесу.

Захист цивільних прав в Росії здійснюється в установленомупорядку судами загальної юрисдикції, а також арбітражними, третейськими судами,громадськими організаціями [1,2]. Порядок провадження у цивільнихсправах в усіх судах загальної юрисдикції РФ визначається Цивільнимпроцесуальним кодексом. Під цивільними справами розуміються не тількибезпосередньо цивільні, а й віднесені до ведення суду сімейні,житлові, трудові, колгоспні суперечки. Цивільний процес є однією зформ відправлення правосуддя і відрізняється від діяльності інших органів,розглядають цивільні справи, наявністю специфічної процесуальноїформи.

Для цивільно-процесуальної форми є наступні риси:

1) законодавча врегульованість

2) детальність розробки всієї процедури розгляду справи в суді

3) універсальність процесуальної форми вирішення спорів у суді

4) імперативність процесуальної форми.

Поняття цивільного процесу визначається в науці по різному. Однівчені вважають, що це порядок здійснення правосуддя у цивільнихсправах. Інші - що це врегульована цивільно-процесуальним правомдіяльність суду та інших суб'єктів цивільного права, а такожвиконавче провадження. Треті визначають цивільний процес як однескладне правовідношення, або як їх сукупність, що виникає прирозгляді та вирішенні цивільних справ. І т.д.

У ході розгляду і вирішення справи складаються цивільніпроцесуальні правовідносини між судом та іншими учасниками процесу. Уцих правовідносинах конкретизуються передбачені цивільнимпроцесуальним правом права та обов'язки суб'єктів.

Цивільні процесуальні правовідносини виникають, існують іприпиняються на основі цивільного процесуального права [3] і у зв'язку зпевними процесуальними діями (юридичними фактами). Реалізаціявсіма суб'єктами цивільно-процесуальних правовідносин наданихїм прав та обов'язків також здійснюється у формі тих чи іншихпроцесуальних дій. Взаємозв'язок цивільно-процесуальнихправовідносин і процесуальних дій (у вигляді юридичних фактів і формиреалізації суб'єктивних прав і обов'язків суб'єктів правовідносин)призводить до наступного визначення: цивільний процес - цеврегульована цивільним процесуальним правом сукупністьпроцесуальних дій і цивільно-процесуальних правовідносин,що складаються між судом та іншими суб'єктами при розгляді івирішенні цивільної справи [4].

1.2. Судове доказування і його суб'єкти

Судове доведення є найважливішою частиною судової діяльності,дозволяє суду здійснити застосування права до достовірно встановленимфактичним обставинам [5].

Мета судового розгляду - захист від будь-яких посягань праві охоронюваних законом інтересів громадян і організацій - може бутидосягнута лише за умови встановлення судом дійсних обставину справі, прав і обов'язків сторін, тобто у справі.

Судове доведення - одночасно і процесуальна, і логічнадіяльність. Процесуальна діяльність повинна бути буквально пронизаналогікою мислення, в свою чергу розумова діяльність у ході судовогодоказування повинна здійснюватися в рамках строгої процесуальної форми.
Зміст діяльності по доведенню визначається декількома завданнями,які стоять перед судом та особами, які беруть участь у справі. Перша з нихполягає в тому, щоб виявити, зібрати, а в необхідних випадкахзафіксувати докази. Друга - дослідження доказів, третє --їх оцінка. Завдання виявлення і збирання доказів стосується головнимчином осіб, що беруть участь у справі, хоча суд теж наділений певнимиправами.

Дослідження доказів здійснюється судом разом з особами,беруть участь у справі. Оцінка доказів відноситься виключно докомпетенції суду (ст. 56 ГПК). У той же час необхідно відзначити тіснийзв'язок всіх сторін діяльності по доведенню. Таким чином, судовийдоказування - це діяльність суду та осіб, що беруть участь у справі, повиявленню, збиранню, дослідженню й оцінці доказів, спрямована навстановлення фактів і обставин, що мають значення для справи.

Використання в судовому процесі доказів являє собоюскладний процес, в якому тісно переплітаються явища чисто логічного іцивільно-процесуального порядку.

Всякий процес з'ясування істини є процес пізнання. Опосередкованесудове пізнання прийнято називати судовим доказування.

Усяке доказування являє собою розумову, розумовудіяльність, і судове доказування не є тут винятком. Разомз тим доказування в суді спирається не тільки на закони логіки, алерегулюється і процесуальними нормами, детально регламентують весьпроцес доказової діяльності. Закон визначає, хто повинензайматися доказування, що необхідно доводити, якими засобами церобити і т.д.

Можна сказати, що основними суб'єктами доказування є особищо беруть участь у справі. Сторони, треті особи, заявники, заінтересовані особиактивно беруть участь як у збиранні, так і у дослідженні доказів.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилаєтьсяяк на підставу своїх вимог і заперечень (ст. 50 ГПК).

Таким чином суб'єкти доказування в частині збирання та дослідження --це сторони та інші, які беруть участь в справі особи, а в частині оцінкидоказів - суд, який оцінює докази за внутрішнімпереконанням, що грунтується на неупередженому, всебічному і повномурозгляді доказів в їх сукупності (ст. 56 ГПК).

Закон встановлює, що доказуванню підлягають обставини,що обгрунтовують вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини,що мають значення для справи (ст. 49 ГПК). Слід зазначити, що предметдоказування включає в себе складну сукупність різних факторів іобставин. Перш за все предмет доказування визначається юридичнимифактами, що лежать в основі позову або в підставі заперечень по ньому.
Таким чином, предмет доказування у цих випадках "зорієнтований" на нормуматеріального права. Наприклад, особа, яка пред'явила позов про відшкодування шкоди,завданої здоров'ю має довести, що йому справді заподіянокаліцтво чи інше ушкодження здоров'я; в результаті цього ушкодження вінвтратив заробіток (доход), який вона мала або виразно міг мати.
Потерпілий був змушений понести додаткові витрати на лікування,додаткове харчування, придбання ліків, протезування, стороннійдогляд, санаторно-курортне лікування, придбання спеціальних транспортнихзасобів і т.д.

Закон іноді прямо перераховує ті юридичні факти, які длявідповідача можуть бути підставою його заперечень. Таким чином, предметдоказування визначається змістом позовних вимог і запереченьсторін.

Особливої виробництві предмет доказування визначається підставамивимог заявника і підставами заперечень зацікавлених осіб, якщовони були ними зроблені. Так, наприклад, заявник у справі спадщини, повинендовести, що а) він перебував на утриманні спадкодавця; б) зміст булоповним; в) зміст продовжувалося не менше одного року до смертіспадкодавця; г) утриманець є недієздатною особою.

У справах про встановлення деяких юридичних фактів (наприклад, фактуреєстрації народження, смерті і т.д.) довести факти, що підтверджуютьнеможливість отримання належних документів або неможливістьвідновлення втрачених документів. У свою чергу, зацікавленіособи, залучені до справи окремого провадження, можуть доводити факти,покладені в основу їх заперечень. Так, наприклад, у справі про визнання особинедієздатним внаслідок душевної хвороби або недоумства громадянин, провизнання недієздатним якого розглядається справа, може доводити,що, незважаючи на наявність душевної хвороби, її характер не заважає йомуприймати значення своїх дій і керувати ними, зокрема, працюватиза фахом.

Таким чином, враховуючи всі види цивільного судочинствапроцесу, а також характер всіх підлягають встановленню обставин,предмет доказування слід визначити як сукупність фактів,встановлення яких забезпечує правильне, законне і обгрунтованерішення цивільної справи. Правильне визначення предмета доказування,тобто кола тих фактів і обставин, які потрібно встановити у справі,має велике практичне значення для швидкого і правильного вирішеннясправи. Формування предмета доказування починається вже в стадії порушеннясправи, продовжується в ході підготовки справи і остаточно відбувається встадії судового розгляду. Сторони та інші особи, які беруть участь усправі, можуть розширити або звужувати коло фактів, що входять в предметдоказування, в залежності від зміни характеру своїх інтересів
(зміна підстави або предмета позову, визнання або відмову від позову,мирову угоду і т.д.).

1.3. Засоби доказування

Процесуальний закон розглядає як джерела відомостей профакти такі засоби доказування: пояснення сторін і третіх осіб,показання свідків, письмові докази, речовідокази і висновки експертів. Цей перелік є вичерпним, іншихзасобів доказування законом не передбачено [3].

Пояснення сторін і третіх осіб полягають в їх повідомленнях процікавлять суд фактах. Особливість їх пояснень полягає в тому, що вонивиходять від осіб, юридично зацікавлених в результаті справи. Це змушуєсуд відноситься до них з обережністю. Тому закон наказує судуперевіряти і оцінювати їх поряд з іншими зібраними у справідоказами (ст. 160 ЦПК).

доказового значення для суду мають не всі пояснення сторін іінших осіб, а лише та їх частина, яка містить в собі відомості прообставини та факти, що мають значення для справи [5].

Особливим видом пояснень є визнання. Визнання - пояснення, вякому міститься підтвердження фактів або обставин, повідомленихпротилежною стороною. Розрізняють визнання позову, правовідносини абофакту.

Визнання позову не є доказом, тому що являє собоюакт розпорядження матеріальним правом (аналогічним відмови від позову).
Визнання правовідносини або визнання факту повинна розглядатися вЯк доказ, тому що підтверджує певні факти іобставини, на які посилається інша сторона.

Визнання, вчинене в суді, називають судовим визнанням. Воновідбувається в ході судового засідання, і особа, що мають посилання на факти,визнані у засіданні, звільняється від їх доказування. Визнання, якебуло зроблено до суду або поза судом, називають позасудовим. Таке визнаннясуд не може сприйняти безпосередньо, тому воно повинно бути доведенотією особою, яка посилається на нього.

Розрізняють просте та кваліфіковане визнання. Просте визнання немістить будь-яких застережень або умов, в кваліфікаційному визнанняміститься застереження, частково паралізують визнання.

Свідчення свідків. Свідком може бути будь-яка особа, якійвідомі будь-які обставини, що відносяться до справи (ч. 1 ст. 61 ГПК).

Свідок є суб'єктом цивільного процесуальногоправовідносини і як такий має певні процесуальні права інесе відповідні обов'язки. Від інших суб'єктів свідка відрізняютьспецифічні ознаки. Свідками завжди є громадяни, вік необмежений. Свідки відносяться до числа юридично незацікавлених осіб.
Свідок є особою, яка безпосередньо сприймає обставинисправи.

Як свідки не можуть бути викликані і допитані:

1) представники у цивільній справі або захисники у кримінальнійпроцесу - про обставини, які стали їм відомі у зв'язку звиконанням обов'язків представника або захисника,

2) Особи, які через свої фізичні або психічні вадине здатні правильно сприймати факти або давати про них правильнісвідчення.

Свідчення свідків - одне з найдавніших видів засобівдоказування. Їх достовірність обумовлена природним прагненням людиниговорити правду. Давати правдиві показання - легше, ніж навмисне спотворюватидійсність. Помилкові показання - це завжди "легенда", яку потрібновигадати, побудувати. Помилкові свідчення потрібно запам'ятати, а при необхідностіповторити, не впадаючи в протиріччя. Відомості, навмисне спотворюютьдійсність, ніколи не можуть передбачити і відобразити все їїрізноманіття. Тому показання свідків відносяться до числа найбільшпоширених засобів доказування і, незважаючи на можливість їхфальсифікації в силу випадкових чи навмисних причин, можуть бутидостовірним засобом встановлення істини.

Особа, викликана як свідок, зобов'язана з'явитися в суд і датиправдиві свідчення. За відмову або ухилення від дачі показань свідокнесе кримінальну відповідальність за ст. 182 Кримінальноого кодексу РФ, а за дачузавідомо неправдивого показання - за ст. 181 Кримінального кодексу РФ. Увідповідно до Конституції РФ свідок має право не давати свідченняпроти своїх близьких родичів, до яких, зокрема, відносяться мати,батько, діти, брати і сестри.

Письмові докази. Предмети, на яких за допомогою знаківнанесені певні думки, які містять відомості про факти іобставини, що мають значення для справи, є письмовимидоказами. У законі перераховуються окремі види письмовихдоказів: акти, документи, листи ділового або особистого характеру (ст.
63 ЦПК). Зазначений перелік не є вичерпним, тому що до числаписьмових доказів відносяться: креслення, карти, схеми, музичні нотиі т.д.

Особливе місце серед письмових доказів займають акти. У їх числі:акти правосуддя (судові рішення, вироки, ухвали і т.д.);адміністративні акти (рішення та постанови); акти громадянськогостану (свідоцтва про народження, смерті, реєстрації шлюбу, розлучення іт.д.); акти громадських юрисдикційних органів (рішення КТС, профспілковихкомітетів); акти арбітражних судів. Відмінною рисою актів єособливий, заздалегідь встановлений порядок винесення, юридична сила, порядокоскарження і т.д. До числа документів відносяться перш за все особистідокументи громадян (паспорт, диплом, військовий квиток, трудова книжка і т.д.).
В особистих документах констатуються факти, що характеризують особистістьгромадянина, - ім'я, по батькові, прізвище, час народження місце народження,соціальний стан, освіта, інші анкетні дані і т.п. Особливістюцього виду письмових доказів є те, що вони, як правило,складаються на спеціально виготовлених бланках, які мають суворопевні реквізити (серії, номери, друку, гербовий папір і т.д.).

Документами є також письмові носії, які засвідчуютьпевні факти, пов'язані із здійсненням юридично значущих дій. Доних відносяться: договори, заявки, повістки, квитанції, платіжні документи,авансові звіти, акти ревізій і т.п.

Юридичні документи складають лише частину письмових доказів.
Не всі письмові носії інформації призначені для встановленняюридичних фактів і не всі вони викладаються у передбаченої закономспеціальній формі. До числа доказів такого виду перш за все слідвіднести листи ділового характеру з найрізноманітніших питань: повідомлення пропідготовці наукової конференції, прохання про надання технічної допомоги,висновок про виконану роботу, клопотання про надання земельноїділянки і т.п.

Особисте листування громадян також відноситься до числа письмовихдоказів. Для особистого листування характерно, що в більшості випадківїї учасники не припускають юридичного значення тих відомостей, яківикладають. Інформація може придбати, а можуть і не отримати юридичноїхарактеру в залежності про обставин конкретної справи.

Речові докази. Предмети, які завдяки своїмвластивостям, якості, зовнішнього вигляду, місцезнаходження і т.д. можуть служитизасобом встановлення фактів і обставин, що мають значення для справи,називаються речовими доказами.

Будь-який предмет, якщо тільки залишені на ньому сліди, його зовнішній вигляд, ав деяких випадках сам факт перебування предмета в певному місціздатні підтвердити обставини, що мають значення для справи, можезіграти роль речового доказу.

Ще один вид засобів доказування - висновок експерта. Експертиза --процес експертного дослідження обставин справи.

Залежно від об'єкта, що підлягає дослідженню, і зміступитань, для вирішення яких необхідні спеціальні знання, вцивільному процесі застосовується кілька видів експертиз: медична,психіатрична, хімічна, технічна, криміналістична,бухгалтерська, літературознавча та ін

У цивільному процесі висновок експерта має значеннясамостійного виду засобів доказування. Висновок експерта важливо длясуду, перш за все як джерело, що містить аналіз та оцінку фахівцемфактів і обставин, що мають значення для справи. Проведення експертизипов'язане з перевіркою доказів, але експерт не лише перевіряє факти ідокази, але і дає їм оцінку, повідомляє суду наукові, технічні абоінші спеціальні відомості про відповідні обставини, розширюючи тимсамим предмет судового пізнання.

В залежності від об'єкта і змісту питань, для вирішення якихнеобхідні спеціальні знання, в цивільному процесі застосовуєтьсякілька видів експертиз: медична, психіатрична, хімічна,технічна, криміналістична, бухгалтерська, літературознавча та ін
Предметом експертного дослідження є речі, на яких залишилисясліди, зразки товару, стан здоров'я особи, що історія його хвороби і т.д.

Особа, призначена експертом, зобов'язана з'явитися за викликом суду і датиоб'єктивний висновок по представлених йому питань.

Якщо експерт відмовиться від дачі висновку або дасть завідомо неправдивийвисновок, то до нього застосовуються заходи, зазначені в ст. 62 ГПК.

Експерт може відмовитися від дачі висновку, якщо подані йомуматеріалів недостатньо або якщо він не володіє необхідними знаннями длявиконання покладеного на нього обов'язки.

Експерт, оскільки це необхідно для дачі висновку, має правознайомитися з матеріалами справи, брати участь у судовому розглядісправи, просити суд про подання йому додаткових матеріалів [ст. 76
ЦПК].

З точки зору достовірності жодному з видів доказів закон недозволяє віддати будь-яке перевагу [7].

Розділ II. Докази в цивільному процесі.

2.1. Поняття доказів

Здійснення правосуддя полягає в застосуванні судом закону довстановленими у ході судового розгляду фактичним обставинам.
Перед тим, як здійснити акт застосування права, потрібно знати, що виявлені всуді обставини повністю відповідають дійсності [7].

Ст. 49 ГПК встановлено, що доказами в цивільних справахє «будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеномузаконом порядку суд встановлює наявність чи відсутність обставин,обгрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інші обставини,що мають значення для правильного вирішення справи »[3,7]. У цій же статтівказується, що фактичні дані встановлюються поясненнями сторін ітретіх осіб, показаннями свідків, письмовими та речовимидоказами, висновками експертів.

Доказами закон називає будь-які фактичні дані, тобто будь-якіфакти і відомості про них, які виявилися втягнутими в орбіту судовогодослідження. У разі виявлення обставин, що мають значення для справи, судможе зіткнутися з різними фактичними даними. Будь-які факти ібудь-які відомості про них, як відповідають дійсності, так і непідтвердилися після проведеної перевірки, відіграють роль судовихдоказів.

Цивільно-процесуальна форма використання судових доказівполягає в тому, що, по-перше, як засоби доказування можутьвикористовуватися тільки такі джерела, які передбачені ЦПК, по -друге, докази виявляються, фіксуються, збираються, використовуються впорядку, який детально регламентований законом і єєдину систему взаємопов'язаних вимог від моменту виявленнядокази до його оцінки. Свідчення свідків, наприклад, можутьвикористовуватися в профспілкових комітетах, органах опіки і піклуванняінших органах. Однак судовим доказом показання свідківстають тільки в суді. Необхідно мати на увазі, що докази,отримані з порушенням закону, не мають юридичної сили і не можуть бутипокладені в основу рішення суду.

2.2. Класифікація доказів

Класифікація доказів може здійснюватися з кількохпідставах або ознаками [6].

За способом утворення докази поділяються на первинні іпохідні. Відомості про факти, які знайшли оформлення в одному із засобівдоказування (в показаннях свідків, письмових або речовихдоказах і т.д.), утворюються в результаті відображення якого-небудьявища чи обставини у свідомості людини або шляхом відображення навідповідному неживий предмет. Це початковий етапосвіти доказів. Залишивши слід на предметі або у свідомості особи,факт об'єктивної дійсності може знайти подальше похідневідображення. Особа, яка безпосередньо сприйняло факт, може розповісти про ньогоіншим особам, очевидець якої-небудь події може записати свої враженняв щоденнику, викласти в листі. Предмет, на якому залишені сліди, можебути сфотографований, знятий на кіноплівку і т.д. У первиннихдоказів є безперечні переваги в порівнянні з похідними.
Первісне доказ завжди виникає з першоджерела. Це --справжній документ (текст договору, свідоцтво про народження, шлюб,смерті, квитанція про здачу речей на зберігання і т.д.), показання свідка -очевидця, сам спірний предмет і т.д. Похідна доказ виникаєна базі початкового, воно теж може бути достовірним, але до його оцінкоюсуд повинен підходити з обережністю. Показання свідка-очевидця можнаперевірити, уточнити, ці ж відомості, викладені свідком у листіабо в щоденнику, іноді перевірити ще взагалі не можна (у випадку смертісвідка). Копія документа, фотознімок предмета, свідоцтво по слуху тат.д., звичайно можуть використовуватися в суді, але в кожному випадку вимагаютьособливо ретельної перевірки.

Оскільки відомості про факти є змістом доказукласифікація може бути застосовна і до них. За джерела вони поділяються наособисті і речові. Під джерелом розуміється певний об'єкт абосуб'єкт, на якому або у свідомості якого знайшли відображення різніфакти, що мають значення для справи. В результаті в одному випадку джереломвідомостей є людина, в іншому - предмет, річ. Особисті доказиділяться на дві групи: а) пояснення сторін і третіх осіб; б) показаннясвідків. Речові докази (в широкому сенсі) поділяються на а)письмові докази і б) речові докази. Особливе місцезаймають висновки експертів, які можна розглядати якзмішаного виду доказів: джерелом відомостей, що містяться вув'язненні, є особа (експерт), сам же висновок грунтується надослідженні підданих експертизу речей, предметів, фізичних іхімічних процесів і т.д. Розмежування доказів за джерелом маєвелике значення з точки зору методики їх процесуального оформлення,дослідження та оцінки.

2.3. Забезпечення доказів.

Забезпечення доказів - особливий спосіб їх фіксації,застосовується до дослідження доказів у судовому засіданні, якщо єпідстави побоюватися, що їх подання суду надалі станенеможливим або складним.

Забезпечення доказів проводиться суддею за правилами,встановленим Цивільно-процесуальним Кодексом РФ. Особи, які маютьпідстави побоюватися, що надання необхідних для них доказівстане згодом неможливим або складним, можуть просити судпро забезпечення цих доказів.

До порушення справи в суді доказ забезпечуєтьсянотаріальними конторами, а після порушення справи - тим судом, в районідіяльності якого повинні бути вчинені процесуальні дії позабезпечення доказів (ст. 57, 58 ЦПК).

Заява про забезпечення доказів подається сторонами та іншимиособами, які беруть участь у справі, із зазначенням, які докази потрібнозабезпечити, на підтвердження яких обставин потрібні докази, заякої причини заявник звертається з проханням, а також З якої причинидокази необхідні (ст. 58 ГПК).

Заявник та інші особи, які беруть участь у справі, повідомляються про час імісці забезпечення доказів, проте їх неявка не є перешкодоюдо розгляду заяви про забезпечення доказів.

Забезпечення доказів - особливий спосіб їх фіксації,застосовується до дослідження доказів у судовому засіданні, якщо єпідстави побоюватися, що їх подання суду надалі станенеможливим або складним. До порушення справи в суді доказзабезпечується нотаріальними конторами, а після порушення справи - тимсудом, в районі діяльності якого повинні бути вчинені процесуальнідії щодо забезпечення доказів (ст. 57, 58 ЦПК).

2.4. Процес доказування

Процес доказування складається з трьох напрямківдоказової діяльності: виявлення, збирання і представленнядоказів. Відповідно до принципу змагальності виявляти,збирати і представляти докази повинні боку, скаржники, заявникита інші особи, які беруть участь у справі. Суд може допомагати цим особам, а внеобхідних випадках діяти за своєю ініціативою [5].

Підготовка справи до судового розгляду в значній міріпов'язана з виявленням, збиранням та поданням доказів. УВідповідно до ст. 142 ЦПК суддя опитує позивача по суті позовнихвимог, з'ясовує у нього можливі заперечення з боку відповідача,пропонує в разі потреби подавати додатковідокази. Суддя вирішує питання про виклик свідків, виробництвіекспертизи і т.д.

Докази виявляються, збираються і представляються в стадіїсудового розгляду. Починаючи з підготовчої частини і до винесеннярішення у справі зацікавлені особи, а також суд можуть вживати заходів щодозалучення в процесі доказів, які не були пред'явлені до суду устадії порушення або підготовки справи. Якщо під час дебатів або укладенняпрокурора, а також в момент винесення рішення суд визнає за необхіднез'ясувати нові обставини або дослідити нові докази, вінвиносить ухвалу про поновлення розгляду справи по суті.

Суд може запропонувати сторонам у справі подати додатковідокази. У випадку, коли надання додаткових доказівдля сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, важко, суд за їхклопотанням сприяє їм в збиранні доказів.

Судове доручення застосовується в тих випадках, коли необхідні длясправи докази знаходяться в іншій місцевості. Суд, який розглядаєсправу, може доручити суду за місцем знаходження доказів зробитипроцесуальні дії з виявлення, збирання і дослідження необхіднихдоказів. В ухвалі про судове доручення викладається істотасправи, що розглядається, вказуються обставини, що підлягають з'ясуванню, ідокази, які потрібно зібрати. Це визначення є обов'язковим длясуду, якому вона адресована, і має бути виконане в термін до десятиднів.

Виконуючи судове доручення, суд виявляє що відноситься до справидокази, а потім досліджує їх у своєму судовому засіданні. Свідкидопитуються з приводу тих обставин, які мають бути з'ясовані, іїх показання фіксуються у протоколі судового засідання. Речовідокази оглядаються з занесенням результатів огляду до протоколу,експерти дають висновок. Всі зібрані у справі матеріали (протоколи,письмові докази, письмові висновки експертів і т.д.)негайно направляються до суду, який розглядає справу.

У процесі судочинства суд бере до уваги тільки ті здоказів, які мають значення для справи. Оцінка значення для справидається судом на основі вивчення справи та суті питань, що розглядаються (ст.
53 ЦПК).

Допустимість доказів. Допустимість доказів - це важливийпитання, істотно впливає на хід справи і прийняте в результаті йогосудове рішення. Питання допустимості доказів обумовлений ст. 54 ГПК --обставини справи, які за законом повинні бути підтвердженіпевними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякимиіншими засобами доказування.

Звільнення від доказування. Визнані судом загальновідомимиобставини не мають потребу в доведенні (преюдиція). Факти, встановленінабрав законної сили рішенням суду з однієї цивільної справи, недоводяться знову при разбірательстве інших цивільних справ, в якихберуть участь ті ж особи. Закон, що вступив у законну силу вирок суду укримінальній справі є обов'язковим для суду, який розглядає справу про цивільно -правові наслідки дій особи, щодо якої відбувсявирок суду, лише з питань, чи мали місце ці дії та чи вчиненівони цією особою (ст. 55 ГПК).

Тобто взаємної преюдиція пов'язані рішення суду з однієї цивільноїсправі і рішення суду по іншій справі, рішення суду у цивільній справі івирок у кримінальній справі, вирок суду в кримінальній справі і рішення щодоцивільній справі, Так, факти, встановлені набрало законної силирішенням суду з однієї цивільної справи, не доводяться прирозгляді інших цивільних справ, в яких беруть участь ті ж особи (ст.
55 ЦПК).

Дослідження доказів. Дослідження судового докази --це його безпосереднє сприйняття, перевірка одного докази здопомогою інших, виявлення та усунення суперечностей, якщо вони є впредставлених доказів. Докази досліджуються судом та особами,беруть участь у справі. Суд очолює діяльність по дослідженнюдокази. Він заслуховує пояснення осіб, які беруть участь у справі,допитує свідків та експертів, знайомиться з письмовими таречовими доказами (ст. 167, 175 ЦПК).

Дослідження доказів здійснюється різними способами,застосування яких залежить від виду відповідного засоби доказування.
Пояснення сторін і третіх осіб заслуховуються судом. Письмовідокази, письмові пояснення осіб, які беруть участь у справі, а такожписьмові матеріали, отримані за допомогою судового доручення або врезультаті забезпечення доказів, оголошуються в судовому засіданні іпред'являються для ознайомлення особами, які беруть участь у справі, судовимпредставникам, а в необхідних випадках експертам і свідкам.
Речові докази оглядаються судом і пред'являються дляознайомлення особами, які беруть участь у справі, представників, а в необхіднихвипадках експертам і свідкам.

Оцінка доказів - завершальний етап процесу доказування. Цетретій напрям доказательственной діяльності нерозривно пов'язане здвома першими. Вже при порушенні справи, а потім у ході підготовки досудового розгляду суддя попередньо оцінює що представляютьсядокази на підставі правила відносності: що мають значенняприймає, а не відноситься до справи усуває. Оціночна судження судді абосуду про недостатності або недостовірності доказів, що є у справі,вилучити визначення суду про витребування додаткових доказів,вжиття заходів з перевірки представлених доказів і т.д. Оціночнісудження суду про силу, значення і достовірності доказів, такі жсудження осіб, що беруть участь у справі, є невід'ємною частиною процесусудового доказування.

Однак зазначені судження, хоча і носять оціночний характер, неє оцінкою доказів в тому сенсі, як її розуміє за

розмістити на Facebook розмістити в Twitter розмістити на ВКонтакте.ру